У п’ятницю, 21 листопада, Основна сцена Кам’янського театру імені Лесі Українки стала прихистком для особливого гостя — Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь). Колектив, що нині базується в Ужгороді, продовжує свою місію, перетворюючи біль втрати рідної сцени на силу творчості. Вистава “Косметика ворога” за п’єсою Амелі Нотомб стала яскравим доказом їхньої незламності.

Це був другий візит маріупольців до Кам’янського (після вистави “Ніч у Ліссабоні” 23 серпня), і він мав особливе, майже символічне значення. Цим показом театр завершив виснажливий, але героїчний тур по Україні, подолавши шість міст за шість днів. Працівники театру, виходячи на сцену, доводять: мистецтво не можна знищити бомбами. Вони перебувають на культурному фронті, де, як зізнаються самі, важко, але на справжньому фронті нашим захисникам набагато важче. Їхня творчість — це вже не просто гра, це маніфест опору.

Психологічний поєдинок: Сюжет, режисура та багатогранний символізм

Вистава, поставлена режисером Богданом Ревкевичем, занурює глядача в атмосферу напруги, перетворюючи буденну зустріч у залі очікування аеропорту на витончений психологічний поєдинок. Класичний сюжет Нотомб про несподіваного співрозмовника Текстора Текселя та його мимовільну жертву Ангюста є ідеальним матеріалом для дослідження найтемніших куточків людської свідомості. Вибір саме цієї п’єси є геніальним, адже вона, хоча й написана давно, прямо говорить про абсурдність та самовиправдання зла, що є надзвичайно актуальним для сучасної України.

Режисура майстерно використовує мінімалізм для максимального ефекту, змушуючи глядача повністю зосередитись на діалозі та символіці.

Окремо можна віділити костюми героїв, які створенш художницею вистави Наталією Тарасенко. В першу чергу зпривертає увагу білий асиметричний костюм Текселя, який одразу натякає на внутрішній розлад, приховане божевілля та крихкість його зовнішньої “нормальності”.

Також треба відзначити, що за відсутності масштабних декорацій, сляний куб на сцені — це доволі оригінальний і ефектиний режисерський прийом. Він слугує і порталом у минуле, повертаючи героїв до ключових моментів їхнього життя, і, водночас, дзеркалом всього того, що відбуівється на сцені. Періодичне викривлене відображення героїв у склі посилює психологічний ефект, натякаючи, що реальність, яку ми бачимо, може бути спотвореною.

Акторська дуель: Два Майстри, що тримають зал на гачку

Утримати увагу глядача протягом майже півтори годин, коли на сцені лише двоє головних героїв, а дія побудована на єдиному, суцільному діалозі, — це найвищий пілотаж акторської майстерності. Але саме завдяки тому, що у цій виставі грають два справжні Майстри, вона минає на одному подиху.

Можна сміливо визнати, що головною окрасою вистави “Косметики ворога”, є потужний акторський дует двох заслужених артистів України Андрія Луценко та Ігоря Китриша.  Іхня гра – це справжній майстер-клас контрасту, спостерігати за яким не можна без захоплення.

Заслужений артист України Андрій Луценко (Тексель) — це людина-вибух. Він демонструє віртуозне володіння емоціями, геніально граючи на нервах публіки. Його перехід від нав’язливого базіки до маніакального проповідника створює шалену напругу, не даючи ні секунди розслабитися.

Заслужений артист України Ігор Китриш (Ангюст) не менш майстерно втілює образ солідної людини. Він є тим тихим, напруженим полюсом, чий зовнішній спокій повільно, але невідворотно руйнується під натиском співрозмовника, перетворюючи сцену на відверту психологічну драму.

 Зустріч, важливіша за виставу: Цілющий діалог

Особливою і глибоко зворушливою частиною вечора стало те, що відбулося після фінальних оплесків. У залі залишилися мешканці Маріуполя, які знайшли прихисток у Кам’янському. Протягом майже півгодини вони мали змогу відверто поспілкуватися з директором-художнім керівником театру Геннадієм Дибровським.

Це була не просто дискусія про мистецтво, а глибока, чесна розмова, де люди ділилися власним досвідом, який резонував із темами вистави: природа зла, моральні межі та особиста відповідальність. Ця зустріч стала необхідним простором для колективного психологічного зцілення.

"Такі зустрічі важливі не менше за саму виставу. Вони дозволяють побачити проблему під різними кутами та почути глибокі, чесні реакції людей, для яких ці теми — частина власного досвіду… Суспільство одужає лише тоді, коли має сміливість дивитися на себе без прикрас. Злочин починається там, де закінчується любов", – відзначив Геннадій Дибровський.

В цілому можна сміливо константувати, що вистава “Косметика ворога” Донецького театру (м. Маріуполь) — це потужний психологічний досвід, що набуває виняткового значення у контексті війни. Це не просто успішна театральна подія, а платформа для справжнього, цілющого діалогу про травми та шлях до одужання нації. Глядачі Кам’янського отримали можливість підтримати не лише акторів, а й своїх земляків-маріупольців, які разом з театром тримають свій культурний фронт.