До великої війни він працював на металургійному комбінаті у рідному Кам’янському, загартовуючи характер біля печей. Сьогодні ж 25-річний Владислав демонструє іншу витривалість — бореться за відновлення власного тіла після надскладного поранення, стаючи прикладом для всіх, хто проходить реабілітацію поруч.

Від заводської сталі до ДШВ

Шлях Владислава у війську розпочався блискавично: вже 25 лютого 2022 року він стояв під дверима ТЦК. Обравши службу в десантно-штурмових військах, хлопець пройшов крізь найпекельніші точки фронту — від Соледара та Бахмута до Кремінної та Авдіївки. Працюючи оператором протитанкових ракетних комплексів, він щодня бачив війну впритул, аж поки не зустрів свій найважчий бій на Покровському напрямку.

Вісім кілометрів через "не можу"

Події того дня нагадують кадри з військової драми. Майже місяць на позиціях — без логістики, під ударами дронів. Коли прийшов наказ відходити, почалося справжнє випробування: два з половиною дні без краплі води, марш-кидок понад 30 кілометрів під дощем і в багнюці.

"Уже майже на виході мене накрила вибухова хвиля від дрона — плече буквально розірвало, рука просто висіла. Побратими змогли вправити суглоб прямо там, у полі. Після цього я з понівеченою рукою пройшов ще вісім кілометрів під обстрілами до точки евакуації", — згадує Владислав.

Боротьба за кожен рух у Дніпрі

Медикам довелося фактично заново збирати плечовий суглоб захисника, встановлюючи штифти. Після операції рука була нерухомою, проте три тижні інтенсивної роботи у медичному центрі Дніпра дали колосальний результат.

Зараз із кам’янчанином працює мультидисциплінарна команда: фізичні терапевти, ерготерапевти та психологи. Фізична терапевтка Тетяна зазначає: рухливість вдалося повернути вже на 30%. Якщо раніше кожен рух завдавав гострого болю, то сьогодні Владислав уже впевнено працює з гантелями.

Сталевий характер не зламати

Незважаючи на тяжкість травми, боєць не втрачає оптимізму. Його прогрес надихає пацієнтів, для яких він став символом незламності. Саме "заводський" гарт допомагає йому крок за кроком перемагати біль. Мотивація у Владислава залізна — він прагне якнайшвидше відновитися, щоб повернутися до побратимів, адже ворог стає все ближче до рідних домівок.