Сьогодні в проєкті "Почати з нуля" ми розповімо зворушливу історію про підлітка з Харківщини. Попри переїзд до нового міста та кардинальну зміну життя Богдан Цимбалюк залишається активним та цілеспрямованим. Як Кам’янське дає прихисток та допомагає реалізувати юні таланти, читайте у матеріалі.

Вимиті після нічного дощу дерева у центральному парку дають прохолоду від пекучого сонця. Ми зустрічаємося із Богданом Цимбалюком поблизу штучного озера. Він наймолодший учасник нашого проєкту "Почати з нуля", хлопцю 12 років, тож про своє життя розповідає по-дитячому щиро, але з нотками смутку.

"У Есхарі я навчався в улюбленій школі, ходив на карате, танці. Карате займався з шести років і до початку війни. Здобув перемогу на всеукраїнському конкурсі у Харкові".

У перший день повномасштабного вторгнення Богдан прокинувся від того, що мама почала збирати речі, сказавши йому швидко збиратися і виходити на вулицю. Вже на свіжому повітрі мама повідомила сину, що почалася війна.

"Спочатку я нічого не зрозумів з її слів. Потім ми пішли до продуктового магазину, де купили продукти. І коли вже підходили до бомбосховища, побачив як наді мною пролетіли 3 ракети, які поцілили в аеродром. Ми місяць просиділи у підвалі, а потім вирішили їхати. Спочатку, я не розумів, що поїду і довго не побачу своїх друзів. Коли вже приїхав до Кам’янського, почав сумувати. У мене там зосталися бабусі, дідусь, друзі".

До Кам’янського родина Цимбалюків переїхала в травні 2022-го. Богдан згадує, їх тепло прийняли рідні, хоча адаптуватися було тяжко – нове місто, відсутність спілкування із однолітками та друзями давалися взнаки, але після відвідин школи, все почало налагоджуватися. До речі, у класі, окрім Богдана навчаються ще 2 дівчинки-переселенки з Луганська та Донецька.

"Позитивний момент, що тут у мене все добре з оцінками, дуже класні вчительки і багато друзів у мене зараз. Негативний момент, спочатку в мене не було друзів, спілкувався і гуляв тільки з родиною".

На окрему увагу в житті Богдана Цимбалюка заслуговує підтримка батьків – мами Євгенії і тата Олександра. А ще дітей-переселенців активно підтримують різні волонтерські організації та окремі волонтери.

"Наприклад, Василь Конько – волонтер, завдяки якому ми можемо їздити до Карпат, милуватися природою та знаходити нових друзів. Їздив у грудні, а також травні минулого року, і це були неперевершені подорожі".

Богдан Цимбалюк – різностороння особистість. У вільний від навчання час займається танцями, англійською, рік тому відкрив для себе журналістику. Але на окрему увагу все ж таки заслуговують танці, у цій сфері наш герой із чотирьох років. Пригадує, як іще маленьким робив перші па на паркеті, тоді як починалося все із вальсу і ча-ча-ча. Сьогодні Богдан вже має низку нагород, а на запитання про улюблений танець із усмішкою відповідає – пасадобль.

"Брав участь у всеукраїнському конкурсі в Києві у грудні 2023 року, де зайняв призове місце, чим дуже пишаюся. А коли займався у Чугуєві, у 2020-му році їздили до Львова. Тоді було 32 пари і ми з партнеркою зайняли 2 місце. Це було дуже знаково, бо це перші змагання, де я виїздив за кордони своєї області".

Розповів Богдан і про своїх улюблених тренерів. Ринат Коробка тренував його в Чугуєві, а Марина Щербина вже в Кам’янському.

"У Чугуєві мене тренував Ринат Вікторович Коробка, дуже гарний тренер, якого я щиро люблю. Тут у мене тренер Марина Щербина, я її також дуже люблю, вона гарна і добра людина".

За більше ніж 2 роки війни Богдан став більш упевнений у собі, та відкритий до оточення. Попри зовнішню відкритість та любов до спілкування, зізнається, все ж сумує за домом.

"Додому дуже хочу повернутися, розумію, у мене було б звичне життя, ходив би на танцювальні тренування, вчив англійську мову, відвідував карате, гуляв із улюбленими друзями, а далі закінчив 12-тий клас і радів би життю".

А ще хлопець має власні побажання для внутрішньо переміщених осіб та людей, які їх оточують.

"Потрібно більше спілкуватися із людьми, особливо з тими, які зазнали горя. Приділяти їм увагу, і просто їх любити, тому що деякі залишилися без домівки, треба це розуміти і гарно з ними поводитися".

Найзаповітніша мрія Богдана, щоб закінчилася війна, яка забрала у нього частину щасливого дитинства, а ще, щоб всі повернулися додому. У професійному плані хлопець прагне вдосконалюватися у танцювальному ремеслі, каже: "Ніколи не треба здаватися, а йти до своєї мети та долати всі перешкоди, які з’являються у тебе на шляху". Що ж, нехай у тебе все вдається Богдане, а мрії швидше здійснюються…

Сюжет про шлях життя Богдана за межами рідного краю дивіться за посиланням.