Сьогодні в "П’ятихвилинці з психологом" ми говоритимемо про те, як без негативних психологічних наслідків приборкати маленького агресора. Про ключові особливості поведінки дітей-агресорів та поради батькам, як із ними працювати, розповість психологиня Центру професійного розвитку педагогічних працівників Людмила Єхалова.

Починаючи говорити про дитячу агресію, необхідно визначитися – маємо справу з вербальним чи фізичним агресором. Якщо схиляємося до першого, зазвичай такі діти демонстративні у своїй поведінці, адже потребують публіки, наприклад, коли вживають нецензурні слова. Інший варіант, коли маленький агресор – фізичний. Тут пані Людмила ділиться показовою історією із реального життя.

"Є два варіанти, коли вживають нецензурні слова маленькі діти. Вони інколи вживають їх не за темою, а інколи доволі влучно, демонструючи, що вони нібито дорослі, та розуміючи, що цими словами вони так чи інакше впливають на дорослих. Дорослі або одразу кидаються із зауваженнями або агресують, читаючи мораль. У такому випадку з дитиною треба розмовляти, прояснити ситуацію, чи розуміє він те, що говорить, а якщо не розуміє, вжити певних заходів. Наприклад, пояснити, що говорити погані слова не можна, навіть якщо ми їх добре знаємо".

Що ж не так із дітьми, які хочуть агресивно заявити про себе? Перший варіант – вони не знають іншого способу. Можливо, цей спосіб вони побачили у фільмі, мультфільмі чи грі. У себе вдома – від тата, мами, сестри чи брата. А можливо, такі діти просто дуже контактні чи тактильні, постійно хочуть комунікувати, але не знають, як це правильно зробити.

 "Один із висновків, про який дуже часто говорять психологи і я думаю, що вони мають рацію – діти, які б’ються, дуже потребують тілесних контактів та обіймів саме з батьками. Тобто їх недообнімали, а спілкуватися їм хочеться, і бійка – це своєрідні обійми".

Також потрібно зрозуміти, що агресивність – це наша конкурентність, і, можливо, це той момент, коли треба переводити агресивну та деструктивну діяльність дитини в конструктивне русло.

"Досить неправильно, коли ми починаємо ламати психіку дитини, жорстко забороняючи і караючи у відповідь. Це про те, що дитині треба прищепити іншу модель поведінки, зберігаючи її агресивний посил. У агресії дуже багато енергії, якщо її направити у мирне та конструктивне русло, то й результат буде позитивний".

Ще один важливий момент, на який звертає увагу психологиня –  діти часто не знають, як виражати свою агресію. Відтак, головне завдання дорослого і психолога, який працює із такими дітками – навчити виплескувати агресію.

"Хоча б на рівні того, щоб проговорити, відчути, показати наскільки сильно ми злимося, і як це можна виплеснути конструктивно: за допомогою арттехніки, пісочниці, банально, рвемо папір і кидаємо як сніжки, тобто відігруємо цю агресію".

За спостереженнями Людмили Єхалової, дорослі помічають в агресивній дитині дуже багато сили. Тому, якщо вони знайдуть правильний контакт і в тандемі з іншим дорослим – вихователем чи вчителем перенаправлять цю силу, така робота на випередження дає велику вірогідність, що у майбутньому діти не стануть ще більш жорстокими булерами і агресорами.

 "З моєї практики, та дитина, яка начебто складна і незручна спочатку, при цьому дорослі надали їй можливість якийсь час побути в цьому стані, потім змінює свою стратегію поведінки через те, що вона перебувала в стані допустимої агресії, більше того, її ніхто жахливо не карав. Уже в більш дорослому віці такі дітлахи стають справжніми "охоронцями порядку" в класі, спостерігають за поведінкою інших, ставлячи їх у певні рамки".

І наостанок – як бути з підлітковою агресією? Ця агресивність наявна не в усіх, а відрізняється тим, що підліток дійсно має сили робити конкретні дії, але не несе за це відповідальності. Така агресивність може бути проявом пубертатного періоду, тож часто і батькам, і педагогам треба проявляти терплячість, допоки пройде активна фаза цього періоду.

"Якщо брати школу, дівчаткам трішки легше в цьому випадку через те, що більшість вчителів – жінки, а дівчата так чи інакше у своєму становленні ідентифікують себе із жінками. Хлопчикам трішки важче, якщо, скажімо, немає чоловіків-вчителів, бо їм треба відпрацьовувати маскулінну форму поведінки. А ще важче, коли вдома немає тата або тато півтора року на війні, тож його фізично немає вдома".

Діти є дзеркалом того, що відбувається у суспільстві, тому дивуватися їх агресивності зараз точно не час. А ще діти, особливо підлітки, потребують організації свого дозвілля, адже якщо воно відсутнє – залишається багато енергії, яка може бути деструктивною, і одне з найголовніших завдань, яке стоїть перед батьками – цей рух спрямувати у бік світла.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram