Роз’їзд Романкове в Кам’янському: історія втраченої пам’ятки
У 1884 році стала до ладу залізнична магістраль, яка поєднала вугільний Донбас із залізорудним Кривбасом та, серед іншого, дала життя місту Кам’янському. Одночасно з залізницею було побудовано її Кам’янську вітку – від станції Запоріжжя (згодом – Баглій, нині – Запоріжжя-Кам’янське) через роз’їзд Романкове до шпального заводу, дніпровської пристані та майбутнього металургійного велетня, якого тоді ще не було навіть у планах.
Роз’їзд Романкове, що складався з трьох колій і семи стрілок, виконував технічну роботу, яка полягала в обгоні паровозів усіх поїздів. Немов коштовна пряжка, він надійно сполучав дві ділянки Кам’янської вітки: вгору на південний схід до станції Запоріжжя та вниз на північний схід до станції Тритузної. Окрім величезного вантажообігу, діяв на роз’їзді й невеликий пасажирський рух: відомо, що в 1913 році тут було продано 1602 пасажирських квитки, а в 1914 році – 1224.
Пасажирська будівля роз’їзду Романкове, фото 2016 року
Міцними та ошатними були станційні споруди. Головна пасажирська будівля – кам’яна з прокладними рядами із цегли, житлові будинки – кам’яні. (Із такого червонястого каменю побудовано чимало станцій у напрямку Кривого Рогу, наче нагадування, що шлях цей веде до рудного краю). Як і в інших місцевих залізничних будівель, їх стіни були подвійні, з повстяною теплоізоляцією всередині. Краєвид станції завершували дві стрілочні будки по обидва кінці роз’їзду.
Штат роз’їзду Романкове складався з начальника станції, двох його помічників та п’ятьох стрілочників. Населення ж старовинного села Романкове, на землях якого він постав, з індустріалізацією краю зросло до десятків тисяч мешканців, частина яких працювала на Дніпровському заводі в Кам’янському, а частина традиційно займалася хліборобством.
Житловий будинок роз’їзду Романкове, фото 2013 року
Із середини двадцятого століття, з подальшою розбудовою залізничної мережі на території міста, значення роз’їзду істотно зменшилося. Згодом приміські поїзди вже минали його без зупинки, а головна станційна будівля зробилася пересічним житловим будинком, проте незвичної архітектури.
Історія цієї пам’ятки закінчилася дуже прикро. У ніч на 18 серпня 2013 року дах 130-річної будівлі охопило полум’я. З’ясувалося, що це був умисний підпал. Після пожежі мешканці, яких було кілька родин, мусили покинути свою домівку, а поступово вона перетворилася на руїни. Так перестала існувати одна з перших капітальних будівель міста і його справжня окраса.
Фото 2013 року
Фото 2016 року
Фото 2020 року