Петриківка — невелике селище на Дніпропетровщині, яке стало всесвітньо відомим завдяки унікальному виду народного мистецтва — петриківському розпису. Це декоративно-прикладне малярство зародилося як хатній розпис і з часом перетворилося на один із головних культурних символів України. У 2013 році петриківський розпис був визнаний ЮНЕСКО надбанням світової нематеріальної культурної спадщини людства.

Історія селища

За історичними переказами, Петриківку засновано у XVII–XVIII століттях. Найпоширеніша версія пов’язує її виникнення з кошовим отаманом Запорізької Січі Петром Калнишевським, який у 1772 році заклав козацький зимівник на березі річки Чаплинка. Завдяки вигідному розташуванню поселення швидко зростало, перетворюючись на ремісничий і торговельний осередок Протовчанської паланки. Тут регулярно відбувалися ярмарки, розвивалися народні промисли.

Станом на 1842 рік у Петриківці мешкало понад вісім тисяч жителів. Активно розвивалися ткацтво, килимарство, виробництво полотна і, звичайно, художній розпис. Петриківка була казенною державною слободою і не зазнала найтяжчих форм кріпацтва. Саме тому тут сформувався особливий характер місцевих жителів — вільнолюбний, гордий, незалежний. Цей дух свободи й гідності відобразився у піснях, вишивках, орнаментах і декоративному малярстві.

Малювали тут усі: на стінах хат, на дереві, посуді, меблях. У візерунках розквітали фантастичні квіти, достигала калина, злітали казкові птахи. Саме з цього повсякденного, живого мистецтва поступово сформувався унікальний стиль, який не має прямих аналогів.

Походження петриківського розпису

Петриківський розпис бере початок із традиції оздоблення селянських осель. Квіткові орнаменти прикрашали хати зовні й усередині, особливо навколо дверей і вікон. Вважалося, що такі малюнки захищають дім від зла та приносять добробут. Розписи не були довговічними: перед великими святами хати білили й наносили нові орнаменти.

Основою петриківського розпису є рослинний орнамент — переважно квітковий, із фантастичними формами, створеними на основі уважного спостереження місцевої природи. Серед характерних елементів — "цибулька", "кучерявка", папоротеподібне листя. У композиціях поєднуються садові та лугові квіти, ягоди калини, полуниці, винограду, іноді — птахи, рідше — тварини чи людські постаті. Традиційний колорит ґрунтується на поєднанні жовтого, червоного й синього кольорів на білому або чорному тлі. У цій палітрі закладена глибока символіка. Квітка в петриківці — символ вершини краси природи; калина й мальва уособлюють дівочу чистоту; дуб є знаком сонця й сили; півень символізує пробудження та відродження. Коріння цього образного мислення сягає ще язичницьких часів.

З появою доступного паперу майстрині почали створювати "мальовки" — декоративні композиції на білому тлі, які наклеювали на стіни. Так петриківка вийшла за межі хатнього простору й стала самостійним видом мистецтва.

Розвиток у ХХ столітті

Першовідкривачем петриківського розпису для науки став історик і етнограф Дмитро Яворницький. На початку ХХ століття він почав систематично збирати та досліджувати зразки настінного й декоративного розпису. Уже 1905 року в Катеринославському музеї зберігалися розписані скрині, печі, шкатулки та предмети побуту. За його ініціативи у 1913 році художниця Євгенія Евенбах виконала перші фахові копії настінних розписів.

Переломним моментом став 1936 рік, коли петриківські майстри взяли участь у великій виставці народного мистецтва в Києві. Тоді розпис отримав офіційне визнання, а в Петриківці відкрилася школа декоративного малюнка під керівництвом Тетяни Пати, яка виховала кілька поколінь майстрів. Згодом почала працювати фабрика "Дружба", продукція якої експортувалася у десятки країн світу.
Традицію зберегли й розвинули такі митці, як Федір Панко, Надія Білокінь, а пізніше — Галина Назаренко, Наталія Рибак, Андрій Пікуш та інші.

Сучасний дім творчості

Сьогодні головним осередком традиції є Центр народного мистецтва "Петриківка", розташований на проспекті Калнишевського, 65. Тут працюють близько сорока майстрів, проводяться майстер-класи, виставки та навчальні програми для дітей і дорослих. Петриківський розпис активно інтегрується в сучасний дизайн — моду, поліграфію, інтер’єри, монументальне мистецтво.
На першому поверсі центру діє безкоштовна виставкова зала та сувенірний магазин, на другому — майстерні художників. Відвідати простір можна у будні з 9:00 до 17:00, у вихідні — за попередньою домовленістю.

Що ще варто побачити в Петриківці

Петриківський музей етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва

На вул. Історична, 14 знаходиться музей, що знайомить з історією Петриківки та розвитком розпису. Значна частина експонатів походить із фабрики "Дружба". Тут проводять екскурсії, майстер-класи, тематичні виставки. Відвідати простір можна в будні з 8:00 до 17:00

Музей Федора Панка

Невеликий, але надзвичайно цінний музей одного з провідних майстрів петриківського розпису знаходиться в Будиноку культури на проспекті Калнишевського, 36 . Експозиція охоплює ключові етапи розвитку цього мистецтва. Екскурсії проводить донька митця — майстриня Валентина Панко. Тут також можна придбати унікальні авторські сувеніри.

Монумент петриківській "цибульці" та парк Петра Калнишевського

Один із найвпізнаваніших символів Петриківки. Квітка "цибулька" — знаковий елемент петриківського розпису — стала центральним арт-об’єктом парку. Тут розташовані розписана писанка, пам’ятник майстрині, місток закоханих, альтанка, ковані лавки та паркан із петриківським орнаментом.

Паркан-рекордсмен України

У центрі селища, біля автовокзалу, розташований найдовший в Україні паркан із бігунцем петриківського розпису. Його добре видно з головної траси.

Садиба-музей "Миколин хутір"

Етносадиба подружжя відомих майстрів петриківського розпису Миколи та Валентини Деків. Тут можна навчитися петриківському розпису, розписувати писанки, виготовляти ляльки-мотанки, скуштувати домашні страви та залишитися на ночівлю. Садиба розташована за 7 км від центру Петриківки.

Козацькі хутори "Галушківка"

За 15 км від Петриківки, у селі Гречене, розташований відновлений козацький хутір. Тут поєднані козацькі забави, традиційна українська кухня, унікальний музей хрестів, селянська садиба для ночівлі та ландшафтний парк.

Як дістатися з Кам’янського

Із Кам’янського до Петриківки найзручніше їхати автомобілем — відстань становить близько 33 кілометрів, дорога займає приблизно годину. Необхідно дістатися лівобережної частини міста та рухатися автошляхом Т0414 у напрямку траси Р52.
Також курсують маршрутні автобуси у напрямку Дніпра з пересадкою на Петриківку або прямі рейси в окремі дні.

Подорож до селища — це можливість не лише побачити живу традицію, а й доторкнутися до мистецтва, яке народилося з українського дому й стало надбанням усього світу.