Як Кам’янське могло позбутися своєї головної площі
Майдан Петра Калнишевського, колишня площа Дзержинського. Серце Кам’янського, осередок розташування міської влади й проведення загальноміських заходів. Сьогодні нам важко уявити більш "центральну" точку міста. Але був в історії період, коли перспектива появи цієї визначної площі опинилася під реальною загрозою.
Нагадаємо, проєкт забудови Центральної площі, передбаченої повоєнним планом, було виконано в 1949 році архітекторкою Ольгою Брусовою. Обабіч площі гадалося звести два симетричних будинки з наріжними вежами, а між ними, зі сторони парку, мала постати адміністративна будівля з вежею посередині.
Проєкт Центральної площі, 1949 рік
Проте вдалося тоді збудувати лише один з цих будинків – відомий 120-квартирний Дніпродзержинського коксохімчного заводу (1951) з клубом підприємства та міською бібліотекою. На місці ж запланованої площі та іншої її монументальної забудови продовжували купчитися старезні, незугарні будиночки – рештки старого Кам’янського.
Споруджується будинок ДКХЗ, липень 1951 року
Нещодавно дніпровський краєзнавець Олександр Волок знайшов в обласному архіві цікавий документ – лист головного архітектора міста Петра Букловського начальнику обласного відділу в справах будівництва та архітектури Олексію Крикіну від 13 лютого 1962 року, присвячений реконструкції старих кварталів Дніпродзержинська.
У листі наголошувалося, що всю тодішню вулицю Сировця (нині – проспект Тараса Шевченка) було вже забудовано 4–5-поверховими будинками. Лишався тільки згаданий квартал зі старими будиночками, які до того ж виходили за "червону лінію" вулиці. Подібна ситуація була й з протилежного боку вулиці, довкола старого парового млина. Тож, з огляду на існування по вулиці усіх мереж комунікацій і трамвайної лінії, вважалося за доцільне знести ці будинки, а натомість збудувати житлові п’ятиповерхівки.
Площа Дзержинського, з листівки 1969 року
На щастя, цього не сталося. А вже незабаром, за брежнєвської доби, тут постав ансамбль нової, впорядкованої міської площі з будівлею міськради й виконкому архітектора Едуарда Чубарова та пам’ятником "залізному Феліксу" скульптора Івана Першудчева. Те й інше було відкрито в 1967 році.
Східну межу площі зафіксував новий корпус школи № 16, збудований ще 1963 року. У 1969 році на площі з’явився центральний універмаг, а ще через десять років – універсам і Будинок політосвіти. Останньою великою зміною тут стало знесення монумента Дзержинському в 2016 році.