Міська інформаційна служба розпочинає цикл матеріалів «Вулицями Героїв». У них ми розповідатимемо про вулиці, перейменовані на знак пам’яті про кам’янчан, які, захищаючи Україну, віддали найцінніше.

Розпочнемо з вулиці, яка раніше носила назву Білоруська. А з вересня 2022 року вулицю, провулок та проїзд перейменували на честь Героя України Юліана Ступака.

30 вересня на сесії Кам’янської міської ради було підтримано рішення «Про перейменування вулиць, провулків, проспектів, бульварів, площ, скверів Кам’янської міської територіальної громади, назви яких пов’язані з державою-агресором та її союзниками, під час дії воєнного стану». Нові назви отримали 182 об’єкти в самому місті та ще 16 у селищі Карнаухівка. Деякі вулиці стали носити імена кам’янчан, які героїчно загинули, захищаючи Україну та її народ.

«Було дуже багато питань, спочатку були розмови, навіщо ми будемо перейменовувати вулиці на честь загиблих героїв. Потім була дискусія, а вже після цього певні роз’яснення, – прокоментував голова ГО «Родини загиблих героїв міста Кам’янського» Олександр Самойлович. – Для нас, як родин загиблих воїнів, перейменування вулиць дуже важливе, адже Кам’янське повинно знати своїх героїв, які не залишилися вдома, які пішли на цю війну й досі відстоюють нашу країну і наше місто. Дуже важливо, щоб про цих героїв та їх імена завжди пам’ятали».

Оскільки білорусь активно підтримує росію, вулицю Білоруську одностайно вирішили назвати іменем Героя України Юліана Ступака, який виріс на цій вулиці.  

«Коли постало питання щодо перейменування Білоруського проїзду на честь Героя України Юліана Ступака, я першим подав цю ініціативу на місцевому рівні, – зазначив Олександр Олексійович. – Для мене було дуже важливо вирішити це питання, бо коли в 2016 році загинув мій син, я хотів перейменувати цю вулицю на ім’я сина, але було перейменовано ліцей №37. Тепер навчальний заклад носить назву імені Максима Самойловича, тож дуже добре, що вулицю перейменували саме на честь Юліана Ступака». 

Молодий офіцер загинув поблизу села Гусарівка, що на Харківщині.

Його побратим згадує, що 8 березня був дуже тяжкий бій. Нашим захисникам все ж таки вдалося дати відсіч окупантам. Більше того, українські підрозділи просунулися далі, а противник не зміг вести наступальні дії, але Юліан заплатив за цю відсіч найціннішим. Військовий розповів, що тоді по їх піхоті працював ворожий танк, а перед командиром взводу Юліаном стояв вибір – відступити чи залишитися і героїчно виводити військових, які потрапили в скрутне становище та не змогли виходити самостійно. Він обрав друге, не зрадивши честі та військовій доблесті, ішов останнім, прикриваючи побратимів. А героїзм ратного серця показав не менш героїчним вчинком, знищивши ворожий танк звичайною гранатою РПГ-22.

«Людина відкинула гранату, яка летіла, коли ми сиділи в засаді, адже виходи ворожих танків не давали нам покинути небезпечне для життя місце, – згадав командир взводу 93-ї ОМБр «Холодний Яр». – Він відкинув гранату, коли наступала ворожа піхота і вразив трьох рашистів, знищив танк, а також героїчно залишився виводити людей. Звання Герой України мало для такої людини як Юліан. Його нам дуже не вистачає».

Нам вдалося поспілкуватися із найдорожчою для Юліана жінкою – його бабусею Ліною Максимівною, яка виховувала хлопця із чотирирічного віку.

«Він із дитинства мріяв стати військовим. Після закінчення школи сам зібрав документи і вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив у 2021 році».  

Пройшло вже більше року з дня смерті Юліана, але Ліна Максимівна щодня оплакує найдорожчого онука. У той же час, пані Ліна з особливою теплотою згадує ті моменти, коли дорогий онук, який вже проходив службу в одній з військових частин Дніпропетровщини, на декілька днів приїздив додому.

«Пам’ятаю, коли він приїздив на декілька днів на вихідні. А у той день, коли вже треба було повертатися до частини, Юліан прокидався о 4:30 і говорив: «Готуй мені бабусю 40 пельменів».

Одними із найболючіших були хвилини, коли Ліна Максимівна дізналася про втрату.

«Однокласниця із якою я вчилася зателефонувала і сказала, що в село, де проживає мій син Юрій повинні привезти на поховання військового із прізвищем Ступак, – розповіла пані Ліна. – Коли прийшла молодша онучка Ліза, я говорю, уявляєш, який збіг, у селі є ще один військовий із прізвищем Ступак, а онучка відповіла, що спочатку мені нічого не говорили, щоб не переживала – Юліан загинув».

Поховали захисника у селищі на Кіровоградщині, де проживає його батько Юрій.

«Онук дуже любив село, де проживає його тато. Там дуже гарна природа, коли приїздив, вони із моїм сином ходили на риболовлю. Одного разу, наче щось передчуваючи, Юліан сказав, якщо раптом щось станеться, щоб його поховали саме в селі».

Звичайно, ніхто і ніщо не замінить жінці онука, але той факт, що вулиця, де зростав Герой України, який здійснив подвиг у ім’я життя майбутніх поколінь, тепер носить його ім’я, все одно гріє її змучене горем серце.

«Я прочитала в інтернеті, які вулиці перейменовуються, серед них помітила, що Білоруську перейменували на честь мого онука, – поділилася Ліна Максимівна. – Мені до сьогодні не віриться, що Юліана немає у живих. Я встаю і лягаю із цією думкою. І фотографії, і його одяг поруч. Дуже тяжко…».

Будемо сподіватися, що там, за золотими вікнами зірок, душі воїна Юліана від нашої пам’яті ставатиме тепліше. Саме в цей момент, вулицю, яка названа в його честь, освітлюватиме маленька зірка великої любові.

Читайте також: Фотовиставка «Ось Мати Твоя»: краса українського жіноцтва і згадка про загиблих синів у кожному погляді

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram