11 серпня 1979 року в небі поблизу сучасного Кам’янського сталася одна з найстрашніших авіакатастроф в історії цивільної авіації. Над селищем Курилівка зіткнулися два літаки Ту-134. Внаслідок трагедії загинули всі 178 людей, які перебували на борту: 94 пасажири та члени екіпажу рейсу № 816 (Челябінськ–Кишинів) і 84 особи на рейсі № 735 (Ташкент–Мінськ). Серед загиблих була уся футбольна команда "Пахтакор" з Ташкента.

Фатальна помилка

Згідно з офіційним розслідуванням, причиною катастрофи стала фатальна помилка авіадиспетчерів. Борт № 816 отримав дозвіл залишатися на висоті 8400 метрів, тоді як борт № 735 піднімався саме на цю висоту. Через плутанину в радіообміні та неправильну ідентифікацію літаків на радарі, наказ "Зрозумів, 8400" було передано не тому екіпажу. О 13:35:38, борт № 735 врізався в борт № 816 під кутом 95°. Обидва літаки розбилися.

Свідки трагедії

Жителі сіл Курилівка, Миколаївка та Єлизаветівка стали свідками цих жахливих подій. За спогадами місцевих мешканців, о 13:40 на пляж Курилівки впав один із двигунів літака, який ще кілька хвилин тому працював на висоті понад 8 кілометрів. Люди бачили, як у небі з’явилися уламки, а потім почули кілька потужних вибухів.

Свідки тих подій — викладач Курилівського ліцею Олександр Повіренний та староста селища Сергій Гречановський — у проєкті ТОП міста розповідали нам,  як усе відбувалося того дня.

“Все кипіло, кипіло небо. У наших родичів було весілля, тож усі все кинули і побігли туди, на місце падіння "Пахтакора".”

“Мені було 10 років, то ми малими бігали в ліс дивитися, що там відбувається, але військові дуже швидко оточили територію.”

Тоді серед жителів поширювалися чутки, що причиною трагедії могла бути присутність у повітряному просторі літака з високопоставленим чиновником — генеральним секретарем Монгольської народно-революційної партії Юмжагіїном Цеденбалом. Нібито для його літака звільняли повітряний коридор, через що й сталася накладка, але офіційного підтвердження ця версія не отримала.

Пам’ять про жертви

На місці падіння літаків поховань немає, оскільки тіла всіх загиблих були передані їхнім рідним. Проте, пам’ять про трагедію зберігається в місцевих жителях. Родичі загиблих та мешканці села спочатку встановили хрест у лісі, де розбився борт № 735. У 2007 році там з’явився пам’ятник.

У 2009 році біля Курилівського ліцею було відкрито меморіальний комплекс. Ініціаторкою його створення стала Алла Тазетдінова, вдова тренера футбольної команди "Пахтакор". До початку повномасштабного вторгнення Курилівська громада підтримувала тісні зв’язки з узбецькою діаспорою, щорічно проводячи заходи пам’яті. Зараз ці зв’язки втрачені, і в річницю трагедії тут тихо, лише кілька вінків нагадують про минуле.

Суд над двома диспетчерами, яких визнали винними, тривав понад дев’ять місяців. Їх засудили до 15 років ув’язнення. За кількістю жертв ця авіакатастрофа стала найбільшою в історії СРСР та України серед зіткнень у повітрі, а у світі — третьою. Сьогодні, 45 років по тому, про неї згадують лише одиниці, які не хочуть, щоб пам’ять про цю трагедію зникла назавжди.

Нові спогади про цей день у нашому наступному матеріалі.