«Прометей» на фото Всеволода Тарасевича 1977 року

Сто років тому в Кам’янському було споруджено пам’ятник, з якого почалися архітектура та монументальне мистецтво України радянської доби. У ці дні згадаймо історію «Розкутого Прометея» – знакового монумента рідного міста. Першу частину публікації читайте тут.

У повоєнні роки на гранях п’єдесталу встановили чотири таблиці. На трьох із них зазначені головним чином імена загиблих у громадянську та Другу світову війну. Чільна ж таблиця відтоді зазнала певних змін. Спочатку на ній були слова: «Вечная слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины. И. Сталин». Потім, після десталінізації 60-х, – «Мы победили потому, что лучшие люди всего рабочего класса и всего крестьянства проявили невиданный героизм…, совершали чудеса храбрости, перенесли неслыханные лишения, жертвовали собой. В. И. Ленин». Як бачимо, ідейний посил було дещо змінено: у першій цитаті йшлося про Другу світову, у наступній – про революцію та становлення радянської влади.

У шістдесяті роки біля підніжжя «Прометея» запалав вічний вогонь. Після того пам’ятник зазнав ще кількох реконструкцій, спрямованих на збагачення його вигляду. Зокрема, неподалік монумента збудували стелу «Вы миру свет подарили, мир вам бессмертие дарит» художника Михайла Келлера та архітектора Олександра Кримцова. Згодом старий сквер та його огорожу знесли і упорядкували навколо монумента широку площу.

Вогонь Прометеєвого факела – як до війни, так и після, – був плафоном із червоного скла, з підведеною електрикою. Спочатку світильник був конічної форми, а в 70–90-ті роки – у вигляді полум’я.

Із часом «Прометей» став справжнім символом міста, що відбилося й у геральдиці: він зображений і на радянській емблемі (1967), і на сучасному гербі, розробленому в 1998 році.

Подальша доля монумента пам’ятна вже багатьом містянам: заміна скульптури в 2000 році; перевезення автентичного «Прометея» до музею історії міста; реставрація завдяки ініціативі директорки музею Наталії Буланової, підтримці спонсорів та зусиллям скульптора Гарніка Хачатряна – і зрештою встановлення на музейній території у 2009.

Монумент «Прометей» знайшов відображення в культурі не лише місцевого рівня. Образ пам’ятника проходить через увесь роман Олеся Гончара «Собор», де автор створює власну легенду про порятунок монумента. Про зруйнування «Прометея» йдеться і в повісті Антона Хижняка «Тамара» – дія цієї книги відбувається в окупованому Дніпродзержинську, а прототипом її голової героїні стала міська підпільниця Тамара Воробейкова.

Про історію монумента в роки війни можна прочитати у книзі «Дух ушедшей эпохи» Людмили Яценко та Олександра Слонєвського. Як зазначають автори, німці подумали, що скульптура вилита з бронзи, – а кольорові метали були дефіцитні й потрібні для війни. Колону підірвали, а вже на землі виявилось, що «Прометей» вилитий із звичайного чавуну. Німці втратили до фігури інтерес і зрештою наказали прибрати її з площі. Таким чином вона, хоч і пошкоджена, пережила окупацію.

Можливо, істина перебуває десь посередині. Можливо, гітлерівці дійсно сподівалися знищити «Прометея» заради дефіцитної міді – згадаймо зникнення бронзової скульптури Катерини ІІ в окупованому Дніпропетровську, руйнування окупантами на брухт цілої низки паризьких монументів… Ну і до того ж нацистам дуже «приємно» було бачити біля ніг Прометея поверженого орла, який слугував символом Третього рейху.

Коли ж з’ясувалося, що статуя чавунна, інтерес до неї пригас. Пошкоджена падінням фігура на якийсь час лишилася серед уламків постаменту, а потім була прибрана. Але це не суперечить тому факту, що вивезення скульптури з площі, подалі від очей, справді врятувало її від переплавки.

Словом, пам’ятник «Прометей» став не лише втіленням легенди. Він сам по собі успішно породжує легенди вже багато десятиліть.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram