"Дніпродзержинськ. Вулиця Сировця". Знімок видатного фотографа Танфеля Бакмана, з листівки 1962 року

Рівно сім років тому, 29 травня 2015-го, тоді ще Дніпродзержинська міська рада ухвалила рішення „Про присвоєння площі, розташованій на перетині проспекту Леніна з вулицями Сировця та Широка, найменування "майдан Героїв"”. Як виявилося тоді, попередню назву – "площа Леніна" – було навіть не зафіксовано у документах. До річниці такої події пропонуємо згадати історію центральної площі Кам’янського.

Роль цього місця як одного з важливих транспортних вузлів простежується віддавна. Ще на початку ХХ століття через майбутню площу, по нинішньому проспекту Тараса Шевченка й вулиці Широкій, проходила межа міської та сільської частин Кам’янського. Її перетинала дорога, яка поєднувала Дніпровський завод із нагірною частиною села та зі станцією Запоріжжя (за радянських часів – Баглій). Шлях по Широкій вів до Тритузного, Карнаухівки, Таромського, Сухачівки, Діївки та далі до Катеринослава. Тут-таки, на місці кварталу з наріжною вежею, розташовувався сільський цвинтар, який дав назву вулиці Кладовищенській (згодом – Сировця, сучасний проспект Шевченка).

У тридцяті роки тут відбуваються великі зміни. На місці кладовища постає ринок – Новий базар, біля якого будуються корпуси міського хлібозаводу №2 максимальною потужністю 50 тонн хліба на добу. Із 1935 року площею проходить перший у місті трамвайний маршрут, від якого в 1937 році відгалужується й другий – від базару до Баглійського мосту (пізніше – зупинка "вулиця Народна").

Вулиця Сировця у довоєнні роки розбудовувалася як головна в Кам’янському-Дніпродзержинську, а Широка сполучала місто з обласним центром. Таким чином це місце набуває значення найважливішої транспортної розв’язки.

Ще до війни в районі майбутньої площі виростають три великі будинки вагонобудівного заводу: Широка, 1 (1937 року), Лісопильна, 2/26 (1938) та 1/28 (1940). А в ході повоєнної розбудови, згідно з генпланом 1947 року, цей містобудівний осередок перетворюється на головну міську площу – Транспортну, отримуючи свій неперевершений архітектурний ансамбль.

На проспекті Свободи, 30 постає комунальний будинок (1948), запроєктований тут іще до війни архітектором Григорієм Ісайовичем Лебединським. Будинки металургійного заводу на проспекті Свободи, 51 (1951) і 49 (1952) зводяться за проєктами Олега Борисовича Петрова у співавторстві з Ізраїлем Юлійовичем Віленчиком.

За проєктом, імовірно, Ольги Олексіївни Брусової споруджується будинок вагонобудівного заводу (1952) на проспекті Тараса Шевченка, 2/28 – власне, добудова до передвоєнного корпусу на Лісопильній, 1/28: п’ятиповерхова наріжна частина та крило по проспекту Шевченка. Тоді ж, у 1952-му, Транспортна площа проходить масштабну реконструкцію, про яку ми вже писали.

Долучайтеся, читайте та дивіться новини МІС ТБ на ресурсах: YouTube, Facebook, Instagram, Telegram